Релігія як чинник системних змін у суспільстві: особливості сучасного стану

МАКСИМ ПАРАЩЕВІН, доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України (01021, Київ, вул. Шовковична, 12)

paraschevin@ukr.net

https://orcid.org/0000-0003-1384-4539

Унаслідок процесів секуляризації здатність релігії впливати на соціальні процеси, зокрема на суспільні зміни, зменшилася. Водночас є достатньо прикладів із різних країн, коли чинник релігії виявляється значущим щодо реалізації соціальних змін, їх напрямів та масштабів. Зокрема, релігійні аґенти долучалися до процесів демократизації (але й підтримували консервативні та авторитарні повороти), сприяли певним змінам цінностей та норм у широких мас населення. Головним чином такий вплив здійснювали релігійні організації та об’єднання. Вони надавали моральну підтримку діям, спрямованим на зміну суспільних умов, підтримували та просували проґресивні та гуманістичні ідеї, безпосередньо долучалися до соціально-політичної активності на користь певних програм, леґітимували зміни і делеґітимували чинний соціальний лад, виступали засобами мобілізації мас, діяли як складова громадянського суспільства. Але стосовно можливості релігії сприяти соціальним змінам, ба й безпосередньо реалізовувати їх в умовах модерних суспільств є низка обмежень. Насамперед це глибина особистої релігійності великих мас людей, здатність релігії пропонувати нові ідеї, пов’язані зі світськими нормами життя (ідеї, що містяться в релігійному вченні або просуваються та підтримуються релігійними організаціями), наявність кооперації релігійних організацій зі світськими інституціями та спільнотами. В секуляризованих суспільствах можливості впливу релігійних акторів є достатньо обмеженими як за суб’єктністю (успішними стають випадки комбінації активності світських та релігійних суб’єктів), так і за масштабом (релігійні суб’єкти створюють локальні ефекти змін, зміни в окремих сферах чи сеґментах суспільства) і мають розтягнуту в часі результативність. Звернення держави до релігійних організацій задля сприяння реалізації певних планів суспільних трансформацій є виправданими, але лише за умов великої обережності в реалізації відповідної політики та використання такої співпраці як частини тривалої стратегії.

Ключові слова: соціальні зміни, релігійні вчення, релігійні організації, релігійні об’єднання, релігія та економіка, релігія та політика, цінності

Джерела

Єленський, В. (2013). Велике повернення: релігія у глобальній політиці і міжнародних відносинах кінця XX–початку XXI cт. Львів: Вид-во УКУ.

Ермолаева, Е.М., Груздев, А.А. (2021). Христианская церковь в движении за демократию в Республике Корея (1960–1970-е гг.). Genesis: исторические исследования, 3, 24–36.

Лункин, Р. (2009). Протестантизм и глобализация на просторах Евразии. Религия и глобализация на просторах Евразии. Под ред. А. Малашенко и С. Филатова (сс. 91–125). Москва: РОССПЭН; Моск. Центр Карнеги.

Узланер, Д. (2019). Конец религии? История теории секуляризации. Москва: Изд. дом Высшей школы экономики.

Шебалина, Е. (2021). Ватикан и евроинтеграция: история и современность. Государство, религия, церковь в России и за рубежом, 39(3), 271–288.

Adamson, M., Borgos, S. (1984). This Mighty Dream: Social Protest Movements in the United States. Routledge Kegan & Paul.

Akanbi, S.O., Beyers, J. (2017). The church as a catalyst for transformation in the society. HTS Theological Studies, 73(4), 1–8.

Borowik, I. (2002). The Roman Catholic Church in the Process of Democratic Transformation: the Case of Poland. Social Compass, 49(2), 239–252.

Bruce, S. (1988) The Rise and Fall of the New Christian Right: Conservative Protestant Politics in America 1978-1988. Oxford: Clarendon Press.

Bruce, S. (2004). Did protestantism create democracy? Democratization, 11(4), 3–20.

Bruce, S. (2011). Secularization: In Defense of an Unfashionable Theory. Oxford: Oxford University Press.

Casanova, J. (1994). Public religions in the modern world. The University of Chicago Press.

Casanova, J. (1997). Globalizing Catholicism and the Return to a ‘Universal’ Church. Transnational Religions and Fading States. Еd. by S.H. Rudolph and J.P. Piscatori (pp. 121–143). Boulder: Westview.

Cavendish, J.C. (1994). Christian Base Communities and the Building of Democracy: Brazil and Chile. Sociology of Religion, 55(2), 179–195.

Harrison, L. (2012). Jews, Confucians, and Protestants: Cultural Capital and the End of Multiculturalism. Rowman & Littlefield Publishers.

Huntington, S. (1993). The Third Wave: Democratization in the Late Twentieth Century. University of Oklahoma Press.

Knoblauch, H. (2007). The sociology of religion and the 'desecularisation of society'. Revista Lusófona De Ciência Das Religiões, VI(11), 247–256.

Miller, D.E. (2011). Civil Society and Religion. In: The Oxford Handbook of civil society (pp. 257–269). Oxford University Press.

McGuire, M. (1997). Religion - the social context. 4th ed. Belmont: Wadsworth Publications Co.

Morris, A.D. (1984). The Origins of the Civil Rights Movement: Black Communities Organizing for Change. New York: Free Press.

Religion and European Integration. Religion as a Factor of Stability and Development In South Eastern Europe (2007). Weimar: Verlag und Datenbank für Geisteswissenschaften.

Smith, B.H. (1975). Religion and social change: classical theories and new formulations in the context of recent developments in Latin America. Latin American Research Review, 10(2), 3–34.

Smith, C. (1994). The Spirit and Democracy: Base Communities, Protestantism, and Democratization in Latin America. Sociology of Religion, 55(2), 119-143.

Sombart, W. (1913). Der Bourgeois. München und Leipzig: Duncker & Humblot.

Sombart, W. (1911). Die Juden und das Wirtschaftsleben. Leipzig: Duncker.

Sztompka, P. (1993). The Sociology of Social Change. Wiley-Blackwell.

Wallis, R. (1982). Introduction: Religion and Change. International Journal of Sociology and Social Policy, 2(1), 2–7.

Отримано 26.08.2023