ОСТАННІЙ ДРУКОВАНИЙ НОМЕР

НАЙСВІЖІЩІ МАТЕРІАЛИ У ВІДКРИТОМУ ДОСТУПІ

АҐЕНТНІСТЬ УЧНІВ У КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОГО НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

stmm. 2022 (1): 144-164

DOI https://doi.org/***

ВІКТОРІЯ ГУМЕНЮК, аспірантка кафедри соціології та Докторської школи ім. родини Юхименків Національного університету «Києво-Могилянська академія» (04070, Київ, вул. Волоська, 18)

vita.gumeniuk@gmail.com

https://orcid.org/0000-0003-1046-7459

Центральність поняття учнівської аґентності як індикатора трансформації шкільного навчального середовища в інноваційне зумовлює необхідність концептуалізації цього поняття науковцями. Виходячи із соціологічного визначення аґентності, яке поміщає це поняття у процесуальне поле взаємодії зі структурними (та культурними) чинниками, у статті описано концепт учнівської аґентності. Дві теоретичні перспективи, а саме соціально-коґнітивна теорія Бандури та теорія критичного реалізму й морфогенезу Арчер формують базис для розуміння поняття учнівської аґентності, розробленого в рамках дослідження. Ключовими елементами концепції учнівської аґентності є емерджентність, темпоральність та ідентичність аґента. Таке бачення висуває перед шкільним навчальним середовищем низку вимог: а) узгоджувати навчальну діяльність з різними часовими горизонтами учнів, аби процес навчання враховував минулий досвід, плани на майбутнє та очікування, а також навички та рівень знань у теперішньому; б) забезпечувати можливість самопізнання, самоідентифікації та реалізації індивідуальних особливостей та інтересів упродовж усього процесу навчання; в) формувати сприятливий характер взаємодії учня з культурними та структурними чинниками навчального середовища.

Ключові слова: аґентність, учнівська аґентність, інноваційне навчальне середовище, емерджентність, теорія критичного реалізму, темпоральність, персональна ідентичність, соціальна ідентичність, рефлексія.

Джерела

Бандура, А. (2000). Теория соцального научения / Пер. с англ. под ред. В. Чубарь. Санкт-Петербург: Издательская группа «Евразия».

Гуменюк, В. (2020). Аґентність: множинність визначення та операціоналізація в контексті шкільної освіти. Наукові записки НаУКМА. Соціологія, 3, 27–36.

Нова українська школа (НУШ). Концептуальні засади реформування середньої школи (2016). Київ: Міністерство освіти і науки України. Отримано з: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf

Осипчук, А. (2007). Теория морфогенеза Маргарет Арчер как попытка синтеза «структура–агентность». Социология: теория, методы, маркетинг, 2, 150–163.

Щудло, С., Заболотна, О., Лісова, Т. (2018). Українські вчителі та навчальне середовище. За результатами Всеукраїнського моніторингового опитування викладання та навчання серед директорів і вчителів загальноосвітніх навчальних закладів (за методологією TALIS). Дрогобич: ТзОВ «Трек-ЛТД».

Archer, M. (1982). Morphogenesis versus Structuration: On Combining Structure and Action. British Journal of Sociology, 33(4), 456–483.

Archer, M. (1995). Realist Social Theory: The Morphogenetic Approach. Cambridge: Cambridge University Press.

Archer, M. (1996). Culture and Agency. The place of Culture in Social Theory. Cambridge: Cambridge University Press.

Archer, M. (2000). Being Human: The Problem of Agency. Cambridge: Cambridge University Press.

Archer, M. (2003). Structure, Agency, and the Internal Conversation. Cambridge: Cambridge University Press.

Archer, M. (2007). Making our Way through the World: Human Reflexivity and Social Mobility. Cambridge: Cambridge University Press.

Bandura, A. (1997). Self-efficacy: The Exercise of Control. New York: Freeman.

Bandura, A. (2001). Social cognitive theory: An agentic perspective. Annual Review of Psychology, 52, 1–26. DOI: 10.1146/annurev.psych.52.1.1

Bandura, A. (2006). Towards a Psychology of Human Agency. Perspectives on Psychological Science, 1(2), 164–180.

Bhaskar, R. (1986). Scientific Realism and Human Emancipation. London: Routledge.

Brown, G. (2008). The Ontology of Learning Envirnoments. In: Learning and Learner: Exploring Learning in New Times / Ed. by P. Kell, W. Vialle, D. Konza, G. Vogl. Australia: University of Wollongong. Retrieved from: https://ro.uow.edu.au/edupapers/47

Brown, G. (2009). The Ontological Turn in Education. Journal of Critical Realism, 8(1), 5–34. DOI: 10.1558/jocr.v8i1.5

Callero, P.L. (2003). The Sociology of Self. Annual Review of Sociology, 29, 115–133.

Charteris, J., Thomas, E. (2016). Uncovering “Unwelcome Truths” through Student Voice: Teacher Inquiry into Agency and Student Assessment Literacy. Teaching Education, 28(2), 162–177. DOI: 10.1080/10476210.2016.1229291

Charteris, J., Smardon, D. (2018). A typology of agency in new generation learning environment: emerging relational, ecological and new material considerations. Pedagogy, Culture & Society, 26(1), 51–68.

Delgarno, B. (2014). Polysynchronous Learning: A Model for Student Interaction and Engagement. Retrieved from: https://ascilite.org/conferences/dunedin2014/files/concisepapers/255-Dalgarno.pdf

Dumont, H., Istance, D., Benavides, F. (Eds.) (2010). The Nature of Learning: Using Research to Inspire Practice, Educational Research and Innovation. Paris: OECD Publishing. DOI: https://doi.org/10.1787/9789264086487-en

Ertl, H., Wright, S. (2008). Reviewing the literature on the student learning experience in higher education. London Review of Education, 6(3), 195–210.

Fisher, K. (2016). The Translational Design of Schools: An Evidence-Based Approach to Aligning Pedagogy and Learning Environments. Rotterdam: Sense Publishers.

Gao, X. (2010). Strategic language learning: The roles of agency and context. Multilingual Matters.

Gecas, V. (2003). Self-Agency and the Life Course. In: J. Mortimer, M. Shanahan (Eds.), Handbook of the Life Course. New York: Kluwer.

Giddens, A. (1984). The Constitution of Society Introduction of the Theory of Structuration. Berkley: University of California Press.

Hitlin, S., Elder, G. H. Jr. (2007). Time, Self and the Curiously Abstract Concept of Agency. Sociological Theory, 25(2), 170–191.

Imms, W., Cleveland B., Fisher, K. (2016). Pursuing That Elusive Evidence about What Works in Learning Environment Design. In: Evaluating Learning Environment / Ed. by W. Imms, B. Cleveland, K. Fisher (pp. 3–17). Rotterdam: Sense Publishers.

Istance, D., Kools, M. (2013). OECD Work on Technology and Education: Innovative Learning Environments as an Integrating Framework. European Journal of Education, 48(1), 43–57.

Istance, D. (2015). Schooling Redesigned: Towards Innovative Learning Systems. Paris: OECD.

Kahn, P., Qualter, A., Young, R. (2012). Structure and Agency in Learning: a Critical Realist Theory of the Development of Capacity to Reflect on Academic Practice. Higher Education Research and Development, 31(6), 859–871.

Manyukhina, Y., Wyse, D. (2019). Learner agency and the curriculum: a critical realist perspective. The Curriculum Journal, 30(3), 223–243.

Martin, J. (2004). Self-Regulated Learning, Social Cognitive Theory, and Agency. Educational Psychologist, 39(2), 135–145.

OECD (2013). Innovative Learning Environments, Educational Research and Innovationю. OECD Publishing. DOI: https://doi.org/10.1787/9789264203488-en

OECD (2017). The OECD Handbook for Innovative Learning Environments. Paris: OECD Publishing. DOI: http://dx.doi.org/9789264277274-en.

OECD (2018). The Future of Education and Skills. Education 2030. Published under the responsibility of the Secretary-General of the OECD. Retrieved from: https://www.oecd.org/education/2030/E2030%20Position%20Paper%20(05.04.2018).pdf

OECD (2019). Conceptual Learning Framework. Student Agency for 2030. Retrireved from: https://www.oecd.org/education/2030-project/teaching-and-learning/learning/student-agency/Student_Agency_for_2030_concept_note.pdf

Schoon, I. (2018). Conceptualising Learner Agency: A Socio-Ecological Developmental Approach. Published by the Centre for Learning and Life Chances in Knowledge Economies and Societies. Retrieved from: https://www.llakes.ac.uk/wp-content/uploads/2021/03/LLAKES-Research-Paper-64-Schoon-I.pdf

Toohey, K., Norton, B. (2003). Learner autonomy as agency in sociocultural settings. In: D. Palfreyman, R.C. Smith (Eds.), Learner Autonomy Across Cultures (pp. 58–72). Palgrave Macmillan, Basingstoke.

Ushioda, E. (2007). Motivation, autonomy and sociocultural theory. In: P. Benson (Ed.), Learner Autonomy 8: Teacher and Learner Perspectives. Authentik (pp. 5–24). Dublin.

Vaughn, M. (2018). Making sense of student agency in the early grades. Phi Delta Kappan. 99(7), 62–66.

Williams, K. (2012). Rethinking ‘Learning’ in Higher Education. Viewing the Student as Social Actor. Journal of Critical Realism, 11(3), 296–323.

Отримано 18.02.2022

АҐЕНТНІСТЬ УЧНІВ У КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОГО НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

stmm. 2022 (1): 144-164

DOI https://doi.org/***

ВІКТОРІЯ ГУМЕНЮК, аспірантка кафедри соціології та Докторської школи ім. родини Юхименків Національного університету «Києво-Могилянська академія» (04070, Київ, вул. Волоська, 18)

vita.gumeniuk@gmail.com

https://orcid.org/0000-0003-1046-7459

Центральність поняття учнівської аґентності як індикатора трансформації шкільного навчального середовища в інноваційне зумовлює необхідність концептуалізації цього поняття науковцями. Виходячи із соціологічного визначення аґентності, яке поміщає це поняття у процесуальне поле взаємодії зі структурними (та культурними) чинниками, у статті описано концепт учнівської аґентності. Дві теоретичні перспективи, а саме соціально-коґнітивна теорія Бандури та теорія критичного реалізму й морфогенезу Арчер формують базис для розуміння поняття учнівської аґентності, розробленого в рамках дослідження. Ключовими елементами концепції учнівської аґентності є емерджентність, темпоральність та ідентичність аґента. Таке бачення висуває перед шкільним навчальним середовищем низку вимог: а) узгоджувати навчальну діяльність з різними часовими горизонтами учнів, аби процес навчання враховував минулий досвід, плани на майбутнє та очікування, а також навички та рівень знань у теперішньому; б) забезпечувати можливість самопізнання, самоідентифікації та реалізації індивідуальних особливостей та інтересів упродовж усього процесу навчання; в) формувати сприятливий характер взаємодії учня з культурними та структурними чинниками навчального середовища.

Ключові слова: аґентність, учнівська аґентність, інноваційне навчальне середовище, емерджентність, теорія критичного реалізму, темпоральність, персональна ідентичність, соціальна ідентичність, рефлексія.

Джерела

Бандура, А. (2000). Теория соцального научения / Пер. с англ. под ред. В. Чубарь. Санкт-Петербург: Издательская группа «Евразия».

Гуменюк, В. (2020). Аґентність: множинність визначення та операціоналізація в контексті шкільної освіти. Наукові записки НаУКМА. Соціологія, 3, 27–36.

Нова українська школа (НУШ). Концептуальні засади реформування середньої школи (2016). Київ: Міністерство освіти і науки України. Отримано з: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf

Осипчук, А. (2007). Теория морфогенеза Маргарет Арчер как попытка синтеза «структура–агентность». Социология: теория, методы, маркетинг, 2, 150–163.

Щудло, С., Заболотна, О., Лісова, Т. (2018). Українські вчителі та навчальне середовище. За результатами Всеукраїнського моніторингового опитування викладання та навчання серед директорів і вчителів загальноосвітніх навчальних закладів (за методологією TALIS). Дрогобич: ТзОВ «Трек-ЛТД».

Archer, M. (1982). Morphogenesis versus Structuration: On Combining Structure and Action. British Journal of Sociology, 33(4), 456–483.

Archer, M. (1995). Realist Social Theory: The Morphogenetic Approach. Cambridge: Cambridge University Press.

Archer, M. (1996). Culture and Agency. The place of Culture in Social Theory. Cambridge: Cambridge University Press.

Archer, M. (2000). Being Human: The Problem of Agency. Cambridge: Cambridge University Press.

Archer, M. (2003). Structure, Agency, and the Internal Conversation. Cambridge: Cambridge University Press.

Archer, M. (2007). Making our Way through the World: Human Reflexivity and Social Mobility. Cambridge: Cambridge University Press.

Bandura, A. (1997). Self-efficacy: The Exercise of Control. New York: Freeman.

Bandura, A. (2001). Social cognitive theory: An agentic perspective. Annual Review of Psychology, 52, 1–26. DOI: 10.1146/annurev.psych.52.1.1

Bandura, A. (2006). Towards a Psychology of Human Agency. Perspectives on Psychological Science, 1(2), 164–180.

Bhaskar, R. (1986). Scientific Realism and Human Emancipation. London: Routledge.

Brown, G. (2008). The Ontology of Learning Envirnoments. In: Learning and Learner: Exploring Learning in New Times / Ed. by P. Kell, W. Vialle, D. Konza, G. Vogl. Australia: University of Wollongong. Retrieved from: https://ro.uow.edu.au/edupapers/47

Brown, G. (2009). The Ontological Turn in Education. Journal of Critical Realism, 8(1), 5–34. DOI: 10.1558/jocr.v8i1.5

Callero, P.L. (2003). The Sociology of Self. Annual Review of Sociology, 29, 115–133.

Charteris, J., Thomas, E. (2016). Uncovering “Unwelcome Truths” through Student Voice: Teacher Inquiry into Agency and Student Assessment Literacy. Teaching Education, 28(2), 162–177. DOI: 10.1080/10476210.2016.1229291

Charteris, J., Smardon, D. (2018). A typology of agency in new generation learning environment: emerging relational, ecological and new material considerations. Pedagogy, Culture & Society, 26(1), 51–68.

Delgarno, B. (2014). Polysynchronous Learning: A Model for Student Interaction and Engagement. Retrieved from: https://ascilite.org/conferences/dunedin2014/files/concisepapers/255-Dalgarno.pdf

Dumont, H., Istance, D., Benavides, F. (Eds.) (2010). The Nature of Learning: Using Research to Inspire Practice, Educational Research and Innovation. Paris: OECD Publishing. DOI: https://doi.org/10.1787/9789264086487-en

Ertl, H., Wright, S. (2008). Reviewing the literature on the student learning experience in higher education. London Review of Education, 6(3), 195–210.

Fisher, K. (2016). The Translational Design of Schools: An Evidence-Based Approach to Aligning Pedagogy and Learning Environments. Rotterdam: Sense Publishers.

Gao, X. (2010). Strategic language learning: The roles of agency and context. Multilingual Matters.

Gecas, V. (2003). Self-Agency and the Life Course. In: J. Mortimer, M. Shanahan (Eds.), Handbook of the Life Course. New York: Kluwer.

Giddens, A. (1984). The Constitution of Society Introduction of the Theory of Structuration. Berkley: University of California Press.

Hitlin, S., Elder, G. H. Jr. (2007). Time, Self and the Curiously Abstract Concept of Agency. Sociological Theory, 25(2), 170–191.

Imms, W., Cleveland B., Fisher, K. (2016). Pursuing That Elusive Evidence about What Works in Learning Environment Design. In: Evaluating Learning Environment / Ed. by W. Imms, B. Cleveland, K. Fisher (pp. 3–17). Rotterdam: Sense Publishers.

Istance, D., Kools, M. (2013). OECD Work on Technology and Education: Innovative Learning Environments as an Integrating Framework. European Journal of Education, 48(1), 43–57.

Istance, D. (2015). Schooling Redesigned: Towards Innovative Learning Systems. Paris: OECD.

Kahn, P., Qualter, A., Young, R. (2012). Structure and Agency in Learning: a Critical Realist Theory of the Development of Capacity to Reflect on Academic Practice. Higher Education Research and Development, 31(6), 859–871.

Manyukhina, Y., Wyse, D. (2019). Learner agency and the curriculum: a critical realist perspective. The Curriculum Journal, 30(3), 223–243.

Martin, J. (2004). Self-Regulated Learning, Social Cognitive Theory, and Agency. Educational Psychologist, 39(2), 135–145.

OECD (2013). Innovative Learning Environments, Educational Research and Innovationю. OECD Publishing. DOI: https://doi.org/10.1787/9789264203488-en

OECD (2017). The OECD Handbook for Innovative Learning Environments. Paris: OECD Publishing. DOI: http://dx.doi.org/9789264277274-en.

OECD (2018). The Future of Education and Skills. Education 2030. Published under the responsibility of the Secretary-General of the OECD. Retrieved from: https://www.oecd.org/education/2030/E2030%20Position%20Paper%20(05.04.2018).pdf

OECD (2019). Conceptual Learning Framework. Student Agency for 2030. Retrireved from: https://www.oecd.org/education/2030-project/teaching-and-learning/learning/student-agency/Student_Agency_for_2030_concept_note.pdf

Schoon, I. (2018). Conceptualising Learner Agency: A Socio-Ecological Developmental Approach. Published by the Centre for Learning and Life Chances in Knowledge Economies and Societies. Retrieved from: https://www.llakes.ac.uk/wp-content/uploads/2021/03/LLAKES-Research-Paper-64-Schoon-I.pdf

Toohey, K., Norton, B. (2003). Learner autonomy as agency in sociocultural settings. In: D. Palfreyman, R.C. Smith (Eds.), Learner Autonomy Across Cultures (pp. 58–72). Palgrave Macmillan, Basingstoke.

Ushioda, E. (2007). Motivation, autonomy and sociocultural theory. In: P. Benson (Ed.), Learner Autonomy 8: Teacher and Learner Perspectives. Authentik (pp. 5–24). Dublin.

Vaughn, M. (2018). Making sense of student agency in the early grades. Phi Delta Kappan. 99(7), 62–66.

Williams, K. (2012). Rethinking ‘Learning’ in Higher Education. Viewing the Student as Social Actor. Journal of Critical Realism, 11(3), 296–323.

Отримано 18.02.2022

ОСТАННІЙ ДРУКОВАНИЙ НОМЕР

НАЙСВІЖІЩІ МАТЕРІАЛИ У ВІДКРИТОМУ ДОСТУПІ

} } } } }