БІОПОЛІТИКА В ПЕРІОД ПАНДЕМІЇ COVID-19: ДИЛЕМИ СУСПІЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА СВОБОДИ
stmm. 2021 (2): 181-196
DOI https://doi.org/10.15407/sociology2021.02.181
ОЛЕКСАНДР СТЕГНІЙ, доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник відділу методології і методів соціології Інституту соціології НАНУ (01021, Київ, вул. Шовковична, 12)
o.stegniy@gmail.com
https://orcid.org/0000-0002-7829-127X
У статті розглянуто проблему дотримання балансу між необхідністю суспільної безпеки та потребою в захисті громадянських свобод за умов пандемії коронавірусу. Проаналізовано теоретичні напрацювання Мішеля Фуко щодо біовлади і біополітики, доцільність використання біологічної моделі управління для організації сучасних державних заходів протидії поширенню пандемії. Ґлобальний масштаб поширення коронавірусу виводить біовладу на принципово вищий рівень підпорядкування. Новітню біополітику слід розуміти як політичну раціональність, яка набуває суб’єктності та як така бере на себе управління життям і населенням. Сучасна біополітика має розглядатися як стратегічна координація національних урядів та ґлобальної спільноти, визначати потенційну здатність владних структур нормувати і реґулювати біологічні небезпеки, зокрема поширення інфекційних захворювань. Ефективній міжнародній співпраці в подоланні пандемії перешкоджає «вакцинний націоналізм», використання сфери виробництв вакцин як інструменту геополітичної конкуренції. Біовлада детермінує індивідуальне самопочуття і самосвідомість людей, істотно впливає на соціальні зв’язки, обіцяючи належний захист від патогенних впливів та епідеміологічних загроз для здоров’я. Запровадження жорстких обмежень пересування, карантинних заходів обґрунтовується владою необхідністю розірвати ланцюг епідеміологічного зараження. Беззастережна важливість біобезпеки як складової суспільної безпеки зумовлює згоду громадян на обмеження своїх свобод, на яке раніше вони не погоджувалися. З огляду на це існує принципова можливість впровадження демократичної біополітики в умовах пандемії. В Україні ставлення у громадській думці до обмежувальних заходів влади визначається ефективністю компенсаторних пропозицій для малого бізнесу, насамперед щодо можливості збереження робочих місць та мінімізації фіскального тиску. Небезпека пандемії COVID-19 для сучасного українського суспільства полягає не тільки у масштабній епідеміологічній кризі, а й у небезпеці провокування незважених управлінських рішень влади. В такому соціально-політичному контексті зростає вагомість арґументів на користь поширення превентивних заходів без призупинення економічної діяльності, а саме проведення перманентної інформаційної кампанії серед населення щодо норм поведінки за умов пандемії.
Повний текст публікації: укр | рос
Ключові слова: пандемія COVID-19, біовлада, біополітика, суспільна безпека, епідеміологічна небезпека, обмеження громадянських свобод
Джерела
БІОПОЛІТИКА В ПЕРІОД ПАНДЕМІЇ COVID-19: ДИЛЕМИ СУСПІЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА СВОБОДИ
stmm. 2021 (2): 181-196
DOI https://doi.org/10.15407/sociology2021.02.181
ОЛЕКСАНДР СТЕГНІЙ, доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник відділу методології і методів соціології Інституту соціології НАНУ (01021, Київ, вул. Шовковична, 12)
o.stegniy@gmail.com
https://orcid.org/0000-0002-7829-127X
У статті розглянуто проблему дотримання балансу між необхідністю суспільної безпеки та потребою в захисті громадянських свобод за умов пандемії коронавірусу. Проаналізовано теоретичні напрацювання Мішеля Фуко щодо біовлади і біополітики, доцільність використання біологічної моделі управління для організації сучасних державних заходів протидії поширенню пандемії. Ґлобальний масштаб поширення коронавірусу виводить біовладу на принципово вищий рівень підпорядкування. Новітню біополітику слід розуміти як політичну раціональність, яка набуває суб’єктності та як така бере на себе управління життям і населенням. Сучасна біополітика має розглядатися як стратегічна координація національних урядів та ґлобальної спільноти, визначати потенційну здатність владних структур нормувати і реґулювати біологічні небезпеки, зокрема поширення інфекційних захворювань. Ефективній міжнародній співпраці в подоланні пандемії перешкоджає «вакцинний націоналізм», використання сфери виробництв вакцин як інструменту геополітичної конкуренції. Біовлада детермінує індивідуальне самопочуття і самосвідомість людей, істотно впливає на соціальні зв’язки, обіцяючи належний захист від патогенних впливів та епідеміологічних загроз для здоров’я. Запровадження жорстких обмежень пересування, карантинних заходів обґрунтовується владою необхідністю розірвати ланцюг епідеміологічного зараження. Беззастережна важливість біобезпеки як складової суспільної безпеки зумовлює згоду громадян на обмеження своїх свобод, на яке раніше вони не погоджувалися. З огляду на це існує принципова можливість впровадження демократичної біополітики в умовах пандемії. В Україні ставлення у громадській думці до обмежувальних заходів влади визначається ефективністю компенсаторних пропозицій для малого бізнесу, насамперед щодо можливості збереження робочих місць та мінімізації фіскального тиску. Небезпека пандемії COVID-19 для сучасного українського суспільства полягає не тільки у масштабній епідеміологічній кризі, а й у небезпеці провокування незважених управлінських рішень влади. В такому соціально-політичному контексті зростає вагомість арґументів на користь поширення превентивних заходів без призупинення економічної діяльності, а саме проведення перманентної інформаційної кампанії серед населення щодо норм поведінки за умов пандемії.
Повний текст публікації: укр | рос
Ключові слова: пандемія COVID-19, біовлада, біополітика, суспільна безпека, епідеміологічна небезпека, обмеження громадянських свобод
Джерела