ОСТАННІЙ ДРУКОВАНИЙ НОМЕР

НАЙСВІЖІЩІ МАТЕРІАЛИ У ВІДКРИТОМУ ДОСТУПІ

ПАРАДИГМА СКЛАДНОСТІ В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ТЕОРЕТИЗУВАННІ ТА КУЛЬТУРА МЕТАМОДЕРНУ — КОНТУРИ ВЗАЄМНОЇ ЛЕҐІТИМАЦІЇ

stmm. 2022 (1): 45-82

DOI https://doi.org/***

ЛЮБОВ БЕВЗЕНКО, доктор соціологічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу соціальної психології Інституту соціології НАНУ (01021, Київ, вул. Шовковична, 12)

lbevzenko@gmail.com

https://orcid.org/0000-0002-4020-1937

У фокусі уваги статті перебувають два масштабні трансформаційні процеси, що відбуваються наразі в західному науковому та соціокультурному просторах. Це, з одного боку, поява на культурному обрії нової макрокультурної епохи, що дістала назву «метамодерн», з іншого боку, трансформації в парадигмальному полі західної науки та появи на ньому парадигми складності (complexity theory). Автор арґументує твердження, що вони являють собою різні прояви загальної масштабної соціокультурної та наукової тектоніки й можуть послужити контурами для взаємної леґітимації та обґрунтування. Проєкт метамодерну фіксує появу у людини західної культури нового світовідчуття, яке характеризується новою щирістю, відкритістю, холістичністю на відміну від постмодерної відчуженості, іронічності та скепсису. В термінах переживання відношення Я–Світ логіку культурного поступу від традиції до метамодерну можна описати як рух від повного занурення Я у Світ (традиція), через протистояння і боротьбу Я і Світу (модерн), хаотизацію Я (множинна ідентичність) і Світу (плинна сучасність) за доби постмодерну, до нового діалектичного поєднання Я і Світу за доби метамодерну. Парадигма складності, у своїх соціологічних теоретичних пропозиціях може запропонувати паралельний погляд на процес зміни культурних епох, але крізь призму трансформації домінувального механізму зміни та утримання соціального порядку, наголошуючи наявність двох таких механізмів — організаційного та самоорганізаційного. Логіка змін цього домінування веде нас від традиції (самоорганізація) через модерн (організація), постмодерн (хаос, відсутність домінування та взаємне дистанціювання) до метамодерну (діалектика, напружена єдність організації та самоорганізації). У плані соціокультурному це виглядає як діалектика модерну (раціональність, цілеспрямованість, результат, організація) і традиції (міф, гра, процес, самоорганізація), а на рівні базового переживання світу — як діалектика гострого переживання свого Я в поєднанні з переживанням єдності його зі Світом. Саме в цій точці і зустрічається проєкт метамодерну і парадигма складності в її соціологічній інтерпретації. Тут вони можуть надати одне одному леґітимувальну підтримку.

Ключові слова: парадигма складності, простір соціологічного теоретизування, соціокультурна динаміка, організаційні та самоорганізаційні механізми соціальних змін, культура метамодерну, базове переживання світу.

Джерела

Акулов, М. І. (2021). Концепція часу в акторно-мережевій теорії: особливості побудови та концептуальні суперечності (Автореф. дис. ... канд. соц. наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Отримано з https://socd.univ.kiev.ua/sites/default/files/newsfiles/akulov_m_avtoreferat.pdf

Андрухович, Ю. (1998). Повернення літератури? “Плерома” — часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії, 3. Отримано з http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/andr-pl.htm

Барт, Я., де Блик, Д., Эртан, Ж.-Ф., Ланьо, Э., Лемье, С., Линар, Д., ...(???) Тром, Д. (2019). Прагматическая социология: инструкция по применению. Социология власти, 31(2), 176–216. https://dx.doi.org/10.22394/2074-0492-2019-2-176-216

Бауман, З. (2002). Индивидуализированное общество. Москва, Российская Федерация: Логос.

Бауман, З. (2008). Текучая современность. Санкт-Петербург, Российская Федерация: Питер.

Бахтин, М. (1990). Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. Москва, Российская Федерация: Художественная литература.

Бевзенко, Л. Д. (2002). Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. Киев: Институт социологии Национальной академии наук Украины.

Бевзенко, Л. (2015). Поняття міфу та гри в кризовому дискурсі сучасних соціокультурних процесів — соціосамоорганізаційний підхід. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2, 112–129.

Бевзенко, Л. (2018a). Інтеґративна концепція соціальної напруженості — методологія, концептуальна схема, прагматика (початок). Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 3, 47–73.

Бевзенко, Л. (2018b). Інтеґративна концепція соціальної напруженості — методологія, концептуальна схема, прагматика (продовження). Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 4, 73–104.

Бевзенко, Л. (2020). Аґенти соціальних змін у кризовому соціумі: варіанти проблематизації та контури концептуальної рамки дослідження. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 4, 111–132. https://dx.doi.org/10.15407/sociology2020.04.111

Болтански, Л., & Кьяпелло, Э. (2011). Новый дух капитализма. Москва, Российская Федерация: Новое литературное обозрение.

Болтански, Л., & Тевено, Л. (2013). Критика и обоснование справедливости: очерки социологии градов. Москва, Российская Федерация: Новое литературное обозрение.

Валлерстайн, И. (2004). Конец знакомого мира: социология XXI века. Москва, Российская Федерация: Логос.

Волков, В. В., & Хархордин, О. В. (2008). Теория практик. Санкт-Петербург, Российская Федерация: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.

Гайденко, П. (2000). История новоевропейской философии в ее связи с наукой. Москва, Российская Федерация: Пер Сэ.

Голосовкер, Я. Э. (1987). Логика мифа. Москва, Российская Федерация: Наука.

Дейнека, А. В. (2018). Евристичний потенціал акторно-мережевої теорії для соціологічної концептуалізації аґентності (Автореф. дис. ... канд. соц. наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Отримано з https://sociology.knu.ua/sites/default/files/newsfiles/deineka_avtoreferat.pdf

Добронравова, И. С. (1990). Синергетика: становление нелинейного мышления. Киев, Украина: Лыбидь.

Добронравова, И. (2001). Современная потребность в диалектике и творческое наследие М. Л. Злотиной. В В. Г. Табачковський (ред.), Філософсько-антропологічні студії — 2001. Розум, свобода та долі діалектики: до 80-річчя М. Л. Злотіної (сс. 125–135). Київ: Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

Добронравова, І. (2019). Постнекласичний синтез знання. Філософія освіти, 25(2), 142–150. https://dx.doi.org/10.31874/2309-1606-2019-25-2-8

Єшкілєв, В. (1998). Повернення деміургів. “Плерома” — часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії, 3. Отримано з http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/yeshk-pd.htm

Зикерманн, Г., & Линдер, Дж. (2014). Геймификация в бизнесе: как пробиться сквозь шум и завладеть вниманием сотрудников и клиентов. Москва, Российская Федерация: Манн, Иванов и Фербер.

Злотина, М. (2008). Диалектика. Киев, Украина: Парапан.

Кардаш, А. (2019, 15 июня). Критика философских оснований метамодерна. Syg.ma, Insolarance Cult. Получено из https://syg.ma/@insolarance-cult/kritika-filosofskikh-osnovanii-mietamodierna

Кларин, М. В. (1995). Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследования, игры и дискуссии (анализ зарубежного опыта). Рига, Латвия: Научно-педагогический центр «Эксперимент».

Князева, Е. Н., & Курдюмов, С. П. (1994). Законы эволюции и самоорганизации сложных систем. Москва, Российская Федерация: Наука.

Кравченко, С. А. (2002). Играизация общества: к обоснованию новой социологической парадигмы. Общественные науки и современность, 6, 143–155.

Кравченко, С. А. (2006). Нелинейная социокультурная динамика: играизационный подход. Москва, Российская Федерация: МГИМО-Университет (Московский государственный институт международных отношений).

Кун, Т. (2003). Структура научных революций. Москва, Российская Федерация: АСТ.

Кэмпбелл, Дж. (1997). Герой с тысячью лицами: миф, архетип, бессознательное. Москва, Российская Федерация: София.

Лакатос, И. (1995). Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. Москва, Российская Федерация: Медиум.

Лакатос, И. (2008). Избранные произведения по философии и методологии науки. Москва, Российская Федерация: Академический проект.

Латур, Б. (2006). Нового времени не было: эссе по симметричной антропологии. Санкт-Петербург, Российская Федерация: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.

Латур, Б. (2018). Политики природы. Как привить наукам демократию. Москва, Российская Федерация: Ad Marginem.

Левада, Ю. А. (1993). Игровые структуры в системах социального действия. В Ю. А. Левада, Статьи по социологии (сс. 99–122). Москва, Российская Федерация: Издательство Фонда Макартуров.

Лефевр, В. (2003). Алгебра совести. Москва, Российская Федерация: Когито-Центр.

Лосев, А. Ф. (2001). Диалектика мифа. Москва, Российская Федерация: Мысль.

Мілосердов, В. (2021). Ворог уже біля дверей: COVID-19 як соціальний актор з перспективи акторно-мережевої теорії. В Л. Малес (ред.), Ю. Савельєв (ред.), О. Боровський (ред.), & І. Набруско (ред.), Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуальні стратегії дослідження соціальних наслідків пандемії COVID-19. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18–19 грудня 2020 р.) (сс. 149–151). Київ, Україна: Наукова столиця.

Нестерова, М. (2015). Когнитивистика: истоки, вызовы, перспективы. Сумы, Украина: Университетская книга.

Нечуй-Левицький, І. (2017). Кайдашева сім’я. Харків, Україна: Фоліо.

Николис, Г., & Пригожин, И. (1990). Познание сложного. Москва, Российская Федерация: Мир.

Павлов, А. (2018). Образы современности в XXI веке: метамодернизм. Логос, 28(6), 1‒19.

Полани, М. (1985). Личностное знание: на пути к посткритической философии. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Пригожин, И., & Стенгерс, И. (1986). Порядок из хаоса: новый диалог человека с природой. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Скокова, Л. (2021). Особливості соціокультурного аналізу ризиків і криз. В Л. Малес (ред.), Ю. Савельєв (ред.), О. Боровський (ред.), & І. Набруско (ред.), Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуальні стратегії дослідження соціальних наслідків пандемії COVID-19. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18–19 грудня 2020 р.) (сс. 131–134). Київ, Україна: Наукова столиця.

Соболевська, М. (2021). Радикалізація рефлексії в сучасному соціологічному теоретизуванні. В Л. Малес (ред.), Ю. Савельєв (ред.), О. Боровський (ред.), & І. Набруско (ред.), Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуальні стратегії дослідження соціальних наслідків пандемії COVID-19. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18–19 грудня 2020 р.) (сс. 108–110). Київ, Україна: Наукова столиця.

Солодько, С. Ю. (2017). Акторно-мережева теорія Бруно Латура як інструмент соціологічного аналізу (Автореф. дис. ... канд. соц. наук, Інститут соціології НАН України).

Степин, В. С. (2000). Теоретическое знание. Москва, Российская Федерация: Прогресс-Традиция.

Степин, В. С. (2009). Классика, неклассика, постнеклассика: критерии различения. В Л. П. Киященко (ред.), & В. С. Степин (ред.), Постнеклассика: философия, наука, культура (сс. 249–295). Санкт-Петербург, Российская Федерация: Мiръ.

Судаков, В. (2021). Інноваційні тенденції розвитку рефлексивних процесів та теоретичного синтезу в новітній соціології. В Л. Малес (ред.), Ю. Савельєв (ред.), О. Боровський (ред.), & І. Набруско (ред.), Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуальні стратегії дослідження соціальних наслідків пандемії COVID-19. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18–19 грудня 2020 р.) (сс. 12–14). Київ, Україна: Наукова столиця.

Талбот, М. (2004). Голографическая Вселенная. Москва, Российская Федерация: София.

Тернер, Л. (2015, 21 ноября). Метамодернизм: краткое введение. Metamodern. Получено из https://metamodernizm.ru/briefintroduction

Фейерабенд, П. (1986). Избранные труды по методологии науки. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Фромм, Э. (1990). Бегство от свободы. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Хархордин, О. В. (2007). Прагматический поворот: социология Л. Болтански и Л. Тевено. Социологические исследования, 1, 32–42.

Хассан, И. (2002). Культура постмодернизма. В Е. Г. Яковлев (ред.), Современная западноевропейская и американская эстетика (сс. 113–123). Москва, Российская Федерация: Издательство Московского государственного университета имени М. В. Ломоносова.

Хейзинга, Й. (1992). Homo ludens. В тени завтрашнего дня [Сборник]. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Эпштейн, М. (2018, 11 января). Новый век: смена парадигм. Сноб. Получено из https://snob.ru/profile/27356/blog/133179

Юнг, К. Г. (2020). Аналитическая психология. Москва, Российская Федерация: АСТ.

Anderson, P., Meyer, A., Eisenhardt, K., Carley, K., & Pettigrew, A. (1999). Introduction to the special issue: Applications of complexity theory to organization science. Organization Science, 10(3), 233‒236. https://dx.doi.org/10.1287/orsc.10.3.233

Byrne, D. (1998). Complexity theory and the social sciences: An introduction. London, England: Routledge. https://dx.doi.org/10.4324/9780203003916

Cairney, P. (2012). Complexity theory in political science and public policy. Political Studies Review, 10(3), 346–358. https://dx.doi.org/10.1111/j.1478-9302.2012.00270.x

Cilliers, P. (1998). Complexity and postmodernism: Understanding complex systems. London, England: Routledge.

Cleveland, J. (1994, March 27). Complexity theory: Basic concepts and application to systems thinking. Innovation Network for Communities. Retrieved from https://cupdf.com/document/complexity-theory-by-john-cleveland.html

Czapla, А. (2019). Соmplexity theory in management. Humanitas University’s Research Papers. Management, 20(4), 321–330. https://dx.doi.org/10.5604/01.3001.0014.0326

de Vasconcelos Guedes, T. S. (2021). Life, complexity, communication: Integrating social systems theory and consciousness. In N. Rezaei (Ed.), Integrated science: Science without borders (pp. 281–299). Cham, Switzerland: Springer.

Gatrell, A. C. (2005). Complexity theory and geographies of health: A critical assessment. Social Science & Medicine. 60(12), 2661–2671. https://dx.doi.org/10.1016/j.socscimed.2004.11.002

Haken, H. (1978). Synergetics: an introduction. Nonequilibrium phase transitions and self-organization in physics, chemistry and biology (2nd ed.). Berlin, Germany: Springer.

Holland, D. (2014). Complex realism, applied social science and postdisciplinarity: A critical assessment of the work of David Byrne. Journal of Critical Realism, 13(5), 534–554. Retrieved from http://irep.ntu.ac.uk/id/eprint/15897/1/PubSub1827_Holland.pdf

Lenartowicz, M., & Braathen, P. (2020). Social systems œ emergence: Complexity and organization. Retrieved from https://www.semanticscholar.org/paper/Social-systems-%C5%92-Emergence%3A-Complexity-and-Lenartowicz-Braathen/19bf4757e8b8ae6e7286e17dd282ba7027852423

Mason, M. (2016). Is thorough implementation of policy change in education actually possible? What complexity theory tells us about initiating and sustaining change. European Journal of Education, 51(4), 437–440. https://dx.doi.org/10.1111/ejed.12193

Prigogine, I., & Stengers, I. (1984). Order out of chaos: Man’s new dialogue with nature. New York, NY: Bantam Books.

Sowels, N. (2021). A brief introduction to complexity theory in managing public services. Revue Française de Civilisation Britannique, XXVI(2). https://dx.doi.org/10.4000/rfcb.8103

Turner, J. R., & Baker, R. M. (2019). Complexity theory: An overview with potential applications for the social sciences. Systems, 7(1). https://dx.doi.org/10.3390/systems7010004

Turner, L. (2011). Metamodernist // Manifesto. Retrieved from http://www.metamodernism.org

Turner, L. (2015, January 12). Metamodernism: A brief introduction. Notes on Metamodernism. Retrieved from http://www.metamodernism.com/2015/01/12/metamodernism-a-brief-introduction/

Vermeulen, T., & van den Akker, R. (2010). Notes on metamodernism. Journal of Aesthetics & Culture, 2(1). https://dx.doi.org/10.3402/jac.v2i0.5677

von Bertalanffy, L. (1968). General system theory: Foundations, development, applications. New York, NY: George Braziller.

Walby, S. (2007). Complexity theory, systems theory, and multiple intersecting social inequalities. Philosophy of the Social Sciences, 37(4), 449–470. https://dx.doi.org/10.1177/0048393107307663

Отримано 16.02.2022

ПАРАДИГМА СКЛАДНОСТІ В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ТЕОРЕТИЗУВАННІ ТА КУЛЬТУРА МЕТАМОДЕРНУ — КОНТУРИ ВЗАЄМНОЇ ЛЕҐІТИМАЦІЇ

stmm. 2022 (1): 45-82

DOI https://doi.org/***

ЛЮБОВ БЕВЗЕНКО, доктор соціологічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу соціальної психології Інституту соціології НАНУ (01021, Київ, вул. Шовковична, 12)

lbevzenko@gmail.com

https://orcid.org/0000-0002-4020-1937

У фокусі уваги статті перебувають два масштабні трансформаційні процеси, що відбуваються наразі в західному науковому та соціокультурному просторах. Це, з одного боку, поява на культурному обрії нової макрокультурної епохи, що дістала назву «метамодерн», з іншого боку, трансформації в парадигмальному полі західної науки та появи на ньому парадигми складності (complexity theory). Автор арґументує твердження, що вони являють собою різні прояви загальної масштабної соціокультурної та наукової тектоніки й можуть послужити контурами для взаємної леґітимації та обґрунтування. Проєкт метамодерну фіксує появу у людини західної культури нового світовідчуття, яке характеризується новою щирістю, відкритістю, холістичністю на відміну від постмодерної відчуженості, іронічності та скепсису. В термінах переживання відношення Я–Світ логіку культурного поступу від традиції до метамодерну можна описати як рух від повного занурення Я у Світ (традиція), через протистояння і боротьбу Я і Світу (модерн), хаотизацію Я (множинна ідентичність) і Світу (плинна сучасність) за доби постмодерну, до нового діалектичного поєднання Я і Світу за доби метамодерну. Парадигма складності, у своїх соціологічних теоретичних пропозиціях може запропонувати паралельний погляд на процес зміни культурних епох, але крізь призму трансформації домінувального механізму зміни та утримання соціального порядку, наголошуючи наявність двох таких механізмів — організаційного та самоорганізаційного. Логіка змін цього домінування веде нас від традиції (самоорганізація) через модерн (організація), постмодерн (хаос, відсутність домінування та взаємне дистанціювання) до метамодерну (діалектика, напружена єдність організації та самоорганізації). У плані соціокультурному це виглядає як діалектика модерну (раціональність, цілеспрямованість, результат, організація) і традиції (міф, гра, процес, самоорганізація), а на рівні базового переживання світу — як діалектика гострого переживання свого Я в поєднанні з переживанням єдності його зі Світом. Саме в цій точці і зустрічається проєкт метамодерну і парадигма складності в її соціологічній інтерпретації. Тут вони можуть надати одне одному леґітимувальну підтримку.

Ключові слова: парадигма складності, простір соціологічного теоретизування, соціокультурна динаміка, організаційні та самоорганізаційні механізми соціальних змін, культура метамодерну, базове переживання світу.

Джерела

Акулов, М. І. (2021). Концепція часу в акторно-мережевій теорії: особливості побудови та концептуальні суперечності (Автореф. дис. ... канд. соц. наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Отримано з https://socd.univ.kiev.ua/sites/default/files/newsfiles/akulov_m_avtoreferat.pdf

Андрухович, Ю. (1998). Повернення літератури? “Плерома” — часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії, 3. Отримано з http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/andr-pl.htm

Барт, Я., де Блик, Д., Эртан, Ж.-Ф., Ланьо, Э., Лемье, С., Линар, Д., ...(???) Тром, Д. (2019). Прагматическая социология: инструкция по применению. Социология власти, 31(2), 176–216. https://dx.doi.org/10.22394/2074-0492-2019-2-176-216

Бауман, З. (2002). Индивидуализированное общество. Москва, Российская Федерация: Логос.

Бауман, З. (2008). Текучая современность. Санкт-Петербург, Российская Федерация: Питер.

Бахтин, М. (1990). Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. Москва, Российская Федерация: Художественная литература.

Бевзенко, Л. Д. (2002). Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. Киев: Институт социологии Национальной академии наук Украины.

Бевзенко, Л. (2015). Поняття міфу та гри в кризовому дискурсі сучасних соціокультурних процесів — соціосамоорганізаційний підхід. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2, 112–129.

Бевзенко, Л. (2018a). Інтеґративна концепція соціальної напруженості — методологія, концептуальна схема, прагматика (початок). Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 3, 47–73.

Бевзенко, Л. (2018b). Інтеґративна концепція соціальної напруженості — методологія, концептуальна схема, прагматика (продовження). Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 4, 73–104.

Бевзенко, Л. (2020). Аґенти соціальних змін у кризовому соціумі: варіанти проблематизації та контури концептуальної рамки дослідження. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 4, 111–132. https://dx.doi.org/10.15407/sociology2020.04.111

Болтански, Л., & Кьяпелло, Э. (2011). Новый дух капитализма. Москва, Российская Федерация: Новое литературное обозрение.

Болтански, Л., & Тевено, Л. (2013). Критика и обоснование справедливости: очерки социологии градов. Москва, Российская Федерация: Новое литературное обозрение.

Валлерстайн, И. (2004). Конец знакомого мира: социология XXI века. Москва, Российская Федерация: Логос.

Волков, В. В., & Хархордин, О. В. (2008). Теория практик. Санкт-Петербург, Российская Федерация: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.

Гайденко, П. (2000). История новоевропейской философии в ее связи с наукой. Москва, Российская Федерация: Пер Сэ.

Голосовкер, Я. Э. (1987). Логика мифа. Москва, Российская Федерация: Наука.

Дейнека, А. В. (2018). Евристичний потенціал акторно-мережевої теорії для соціологічної концептуалізації аґентності (Автореф. дис. ... канд. соц. наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Отримано з https://sociology.knu.ua/sites/default/files/newsfiles/deineka_avtoreferat.pdf

Добронравова, И. С. (1990). Синергетика: становление нелинейного мышления. Киев, Украина: Лыбидь.

Добронравова, И. (2001). Современная потребность в диалектике и творческое наследие М. Л. Злотиной. В В. Г. Табачковський (ред.), Філософсько-антропологічні студії — 2001. Розум, свобода та долі діалектики: до 80-річчя М. Л. Злотіної (сс. 125–135). Київ: Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

Добронравова, І. (2019). Постнекласичний синтез знання. Філософія освіти, 25(2), 142–150. https://dx.doi.org/10.31874/2309-1606-2019-25-2-8

Єшкілєв, В. (1998). Повернення деміургів. “Плерома” — часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії, 3. Отримано з http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/yeshk-pd.htm

Зикерманн, Г., & Линдер, Дж. (2014). Геймификация в бизнесе: как пробиться сквозь шум и завладеть вниманием сотрудников и клиентов. Москва, Российская Федерация: Манн, Иванов и Фербер.

Злотина, М. (2008). Диалектика. Киев, Украина: Парапан.

Кардаш, А. (2019, 15 июня). Критика философских оснований метамодерна. Syg.ma, Insolarance Cult. Получено из https://syg.ma/@insolarance-cult/kritika-filosofskikh-osnovanii-mietamodierna

Кларин, М. В. (1995). Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследования, игры и дискуссии (анализ зарубежного опыта). Рига, Латвия: Научно-педагогический центр «Эксперимент».

Князева, Е. Н., & Курдюмов, С. П. (1994). Законы эволюции и самоорганизации сложных систем. Москва, Российская Федерация: Наука.

Кравченко, С. А. (2002). Играизация общества: к обоснованию новой социологической парадигмы. Общественные науки и современность, 6, 143–155.

Кравченко, С. А. (2006). Нелинейная социокультурная динамика: играизационный подход. Москва, Российская Федерация: МГИМО-Университет (Московский государственный институт международных отношений).

Кун, Т. (2003). Структура научных революций. Москва, Российская Федерация: АСТ.

Кэмпбелл, Дж. (1997). Герой с тысячью лицами: миф, архетип, бессознательное. Москва, Российская Федерация: София.

Лакатос, И. (1995). Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. Москва, Российская Федерация: Медиум.

Лакатос, И. (2008). Избранные произведения по философии и методологии науки. Москва, Российская Федерация: Академический проект.

Латур, Б. (2006). Нового времени не было: эссе по симметричной антропологии. Санкт-Петербург, Российская Федерация: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.

Латур, Б. (2018). Политики природы. Как привить наукам демократию. Москва, Российская Федерация: Ad Marginem.

Левада, Ю. А. (1993). Игровые структуры в системах социального действия. В Ю. А. Левада, Статьи по социологии (сс. 99–122). Москва, Российская Федерация: Издательство Фонда Макартуров.

Лефевр, В. (2003). Алгебра совести. Москва, Российская Федерация: Когито-Центр.

Лосев, А. Ф. (2001). Диалектика мифа. Москва, Российская Федерация: Мысль.

Мілосердов, В. (2021). Ворог уже біля дверей: COVID-19 як соціальний актор з перспективи акторно-мережевої теорії. В Л. Малес (ред.), Ю. Савельєв (ред.), О. Боровський (ред.), & І. Набруско (ред.), Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуальні стратегії дослідження соціальних наслідків пандемії COVID-19. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18–19 грудня 2020 р.) (сс. 149–151). Київ, Україна: Наукова столиця.

Нестерова, М. (2015). Когнитивистика: истоки, вызовы, перспективы. Сумы, Украина: Университетская книга.

Нечуй-Левицький, І. (2017). Кайдашева сім’я. Харків, Україна: Фоліо.

Николис, Г., & Пригожин, И. (1990). Познание сложного. Москва, Российская Федерация: Мир.

Павлов, А. (2018). Образы современности в XXI веке: метамодернизм. Логос, 28(6), 1‒19.

Полани, М. (1985). Личностное знание: на пути к посткритической философии. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Пригожин, И., & Стенгерс, И. (1986). Порядок из хаоса: новый диалог человека с природой. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Скокова, Л. (2021). Особливості соціокультурного аналізу ризиків і криз. В Л. Малес (ред.), Ю. Савельєв (ред.), О. Боровський (ред.), & І. Набруско (ред.), Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуальні стратегії дослідження соціальних наслідків пандемії COVID-19. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18–19 грудня 2020 р.) (сс. 131–134). Київ, Україна: Наукова столиця.

Соболевська, М. (2021). Радикалізація рефлексії в сучасному соціологічному теоретизуванні. В Л. Малес (ред.), Ю. Савельєв (ред.), О. Боровський (ред.), & І. Набруско (ред.), Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуальні стратегії дослідження соціальних наслідків пандемії COVID-19. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18–19 грудня 2020 р.) (сс. 108–110). Київ, Україна: Наукова столиця.

Солодько, С. Ю. (2017). Акторно-мережева теорія Бруно Латура як інструмент соціологічного аналізу (Автореф. дис. ... канд. соц. наук, Інститут соціології НАН України).

Степин, В. С. (2000). Теоретическое знание. Москва, Российская Федерация: Прогресс-Традиция.

Степин, В. С. (2009). Классика, неклассика, постнеклассика: критерии различения. В Л. П. Киященко (ред.), & В. С. Степин (ред.), Постнеклассика: философия, наука, культура (сс. 249–295). Санкт-Петербург, Российская Федерация: Мiръ.

Судаков, В. (2021). Інноваційні тенденції розвитку рефлексивних процесів та теоретичного синтезу в новітній соціології. В Л. Малес (ред.), Ю. Савельєв (ред.), О. Боровський (ред.), & І. Набруско (ред.), Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуальні стратегії дослідження соціальних наслідків пандемії COVID-19. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18–19 грудня 2020 р.) (сс. 12–14). Київ, Україна: Наукова столиця.

Талбот, М. (2004). Голографическая Вселенная. Москва, Российская Федерация: София.

Тернер, Л. (2015, 21 ноября). Метамодернизм: краткое введение. Metamodern. Получено из https://metamodernizm.ru/briefintroduction

Фейерабенд, П. (1986). Избранные труды по методологии науки. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Фромм, Э. (1990). Бегство от свободы. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Хархордин, О. В. (2007). Прагматический поворот: социология Л. Болтански и Л. Тевено. Социологические исследования, 1, 32–42.

Хассан, И. (2002). Культура постмодернизма. В Е. Г. Яковлев (ред.), Современная западноевропейская и американская эстетика (сс. 113–123). Москва, Российская Федерация: Издательство Московского государственного университета имени М. В. Ломоносова.

Хейзинга, Й. (1992). Homo ludens. В тени завтрашнего дня [Сборник]. Москва, Российская Федерация: Прогресс.

Эпштейн, М. (2018, 11 января). Новый век: смена парадигм. Сноб. Получено из https://snob.ru/profile/27356/blog/133179

Юнг, К. Г. (2020). Аналитическая психология. Москва, Российская Федерация: АСТ.

Anderson, P., Meyer, A., Eisenhardt, K., Carley, K., & Pettigrew, A. (1999). Introduction to the special issue: Applications of complexity theory to organization science. Organization Science, 10(3), 233‒236. https://dx.doi.org/10.1287/orsc.10.3.233

Byrne, D. (1998). Complexity theory and the social sciences: An introduction. London, England: Routledge. https://dx.doi.org/10.4324/9780203003916

Cairney, P. (2012). Complexity theory in political science and public policy. Political Studies Review, 10(3), 346–358. https://dx.doi.org/10.1111/j.1478-9302.2012.00270.x

Cilliers, P. (1998). Complexity and postmodernism: Understanding complex systems. London, England: Routledge.

Cleveland, J. (1994, March 27). Complexity theory: Basic concepts and application to systems thinking. Innovation Network for Communities. Retrieved from https://cupdf.com/document/complexity-theory-by-john-cleveland.html

Czapla, А. (2019). Соmplexity theory in management. Humanitas University’s Research Papers. Management, 20(4), 321–330. https://dx.doi.org/10.5604/01.3001.0014.0326

de Vasconcelos Guedes, T. S. (2021). Life, complexity, communication: Integrating social systems theory and consciousness. In N. Rezaei (Ed.), Integrated science: Science without borders (pp. 281–299). Cham, Switzerland: Springer.

Gatrell, A. C. (2005). Complexity theory and geographies of health: A critical assessment. Social Science & Medicine. 60(12), 2661–2671. https://dx.doi.org/10.1016/j.socscimed.2004.11.002

Haken, H. (1978). Synergetics: an introduction. Nonequilibrium phase transitions and self-organization in physics, chemistry and biology (2nd ed.). Berlin, Germany: Springer.

Holland, D. (2014). Complex realism, applied social science and postdisciplinarity: A critical assessment of the work of David Byrne. Journal of Critical Realism, 13(5), 534–554. Retrieved from http://irep.ntu.ac.uk/id/eprint/15897/1/PubSub1827_Holland.pdf

Lenartowicz, M., & Braathen, P. (2020). Social systems œ emergence: Complexity and organization. Retrieved from https://www.semanticscholar.org/paper/Social-systems-%C5%92-Emergence%3A-Complexity-and-Lenartowicz-Braathen/19bf4757e8b8ae6e7286e17dd282ba7027852423

Mason, M. (2016). Is thorough implementation of policy change in education actually possible? What complexity theory tells us about initiating and sustaining change. European Journal of Education, 51(4), 437–440. https://dx.doi.org/10.1111/ejed.12193

Prigogine, I., & Stengers, I. (1984). Order out of chaos: Man’s new dialogue with nature. New York, NY: Bantam Books.

Sowels, N. (2021). A brief introduction to complexity theory in managing public services. Revue Française de Civilisation Britannique, XXVI(2). https://dx.doi.org/10.4000/rfcb.8103

Turner, J. R., & Baker, R. M. (2019). Complexity theory: An overview with potential applications for the social sciences. Systems, 7(1). https://dx.doi.org/10.3390/systems7010004

Turner, L. (2011). Metamodernist // Manifesto. Retrieved from http://www.metamodernism.org

Turner, L. (2015, January 12). Metamodernism: A brief introduction. Notes on Metamodernism. Retrieved from http://www.metamodernism.com/2015/01/12/metamodernism-a-brief-introduction/

Vermeulen, T., & van den Akker, R. (2010). Notes on metamodernism. Journal of Aesthetics & Culture, 2(1). https://dx.doi.org/10.3402/jac.v2i0.5677

von Bertalanffy, L. (1968). General system theory: Foundations, development, applications. New York, NY: George Braziller.

Walby, S. (2007). Complexity theory, systems theory, and multiple intersecting social inequalities. Philosophy of the Social Sciences, 37(4), 449–470. https://dx.doi.org/10.1177/0048393107307663

Отримано 16.02.2022

ОСТАННІЙ ДРУКОВАНИЙ НОМЕР

НАЙСВІЖІЩІ МАТЕРІАЛИ У ВІДКРИТОМУ ДОСТУПІ

} } } } }