Про соціологію як соціальну фізику та ідеологію служіння народові

Ворона, В.М. Соціологічні нариси політеконома. Київ: Інститут соціології НАН України, 2020. 400 с.

stmm. 2020 (2): 190-192

ВІЛЬ БАКІРОВ,

доктор соціологічних наук, професор, академік НАН України, член-кореспондент НАПН України, заслужений діяч науки і техніки України, ректор Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (61022, Харків, майдан Свободи, 4)

У книзі викладено унікальний досвід соціологічного осмислення українських пострадянських реалій. В його основу покладено багаторічний проєкт Інституту соціології НАН України, в ініціюванні й реалізації якого авторові належить активна роль. Проєкт дав змогу об’єднати дослідників з різними освітніми і науковими бекґраундами, з різноманітним практичним досвідом, що дало змогу “розробити систему емпіричних показників стану і динаміки суспільства і взятися до проведення моніторинґу українського суспільства практично з першого року проголошення незалежності України. Як досвід практичної реалізації досягнень наук про суспільство сьогодні дані майже 30-річних моніторингових досліджень слугують доволі надійною емпіричною базою аналізу і для науково обґрунтованих висновків про тенденції у розвитку українського суспільства, і для розуміння того, куди прямує Україна”.

Такий соціологічний моніторинґ масової свідомості дає змогу вимірювати настрої людей, їхнє самовідчуття в період складних макро- і мікросоціальних трансформацій. І що конче важливо — результати моніторинґу стимулюють відповідні теоретичні роздуми, змушують заглиблюватися у складний простір соціологічних парадигм і концептів, категоріальних побудов, відповідних наративних конструкцій. Крах і розпад “радянського (казарменого, тоталітарного тощо) соціалізму” супроводжувалися сумбурними волюнтаристськими спробами негайного перетворення його на суспільство “загального добробуту”. Натхненні спрощеними, незрідка вульґарними уявленнями про капіталізм, ці спроби призвели до виникнення воістину гібридної соціальної реальності, в якій дивовижним чином перемішалися соціалістичні, ліберальні, консервативні, націоналістичні та інші практики та ідеологеми. Осмислення цієї реальності, розуміння її природи, ризиків і перспектив виявилося величезним викликом для всього корпусу соціальних наук, у тому числі для соціології. Перевага останньої полягає в тому, що вона мала і має можливість спиратися на масиви фактологічних матеріалів, на результати емпіричних досліджень, на кількісні оцінки різноманітних якісних станів громадських думок і суспільних настроїв.

Спираючись на дані моніторинґу, автор упродовж багатьох років послідовно пропонує свою інтерпретацію пострадянської гібридної соціальної реальності, вбачаючи одну з причин її економічних і політичних провалів в іґноруванні фундаментальних положень класичного суспільствознавства, передусім у небажанні бачити базові причини соціальних проблем, суперечностей, конфліктів в економічній сфері, в глибинах матеріального виробництва, суттєво деформованого пострадянськими флуктуаціями. Пафос текстів, об’єднаних під обкладинкою рецензованої книги, полягає в наполегливому обстоюванні необхідності наукового підходу до організації суспільного життя на противагу суб’єктивістським ідеологічним інтерпретаціям. Не довільні ідеологічні доктрини і гасла, хоч би в які вишукані й екзотичні словесні шати вони є вбраними, а науковий аналіз, що спирається на перевірені наукові методології, на масиви емпіричних даних, має бути покладений в основу державних програм, допомагати пошуку відповідей на найскладніші проблеми сучасного суспільного розвитку. Не можна не погодитись із твердженням, що “тільки послідовна і наполеглива реалізація інтеґрального наукового знання про життя суспільства, помноженого на досвід господарського і політичного управління, дасть згодом змогу досягти бажаного результату перетворень: економіка стане ефективною; праця — високопродуктивною; життя — безпечнішим, справедливішим і комфортнішим; відносини в суспільстві — толерантнішими і довірливішими; люди — громадянами рідної країни і на своїй землі; а представники влади житимуть в Україні однією долею зі своїм народом, із відчуттям особистої відповідальності за все, що відбувається в суспільстві”.

Книга, безумовно, послугує глибшому усвідомленню ролі наукового соціального знання в сучасному суспільстві. Автор прагне повернути читачів до розуміння неминущої ролі базових категорій природничо-історичної парадигми соціальних змін, критикує як вульґарний марксизм, так і вульґарний антимарксизм. Читач, котрий тяжіє до теоретичного знання, знайде на сторінках книги чимало тверджень і суджень, що спонукатимуть до дискусії, до розвитку сучасних теоретичних уявлень про соціальні структури, інститути та процеси. Читач, зорієнтований на практичну роботу, отримає належним чином зорганізований багатий масив емпіричних даних, що висвітлюють пострадянську соціокультурну динаміку.

Праця академіка В.М. Ворони, поза жодним сумнівом, робить дуже значний внесок у сучасну соціальну науку, дає змогу уважному і вдумливому читачеві побачити сучасне українське суспільство очима проникливого й чесного експерта і мислителя.

Отримано 16.11.2020