Аґенти соціальних змін у кризовому соціумі: варіанти проблематизації та контури концептуальної рамки дослідження

stmm. 2020 (4): 111-132

ЛЮБОВ БЕВЗЕНКО,

доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник відділу соціальної психології Інституту соціології НАНУ (01021, Київ, вул. Шовковична, 12)

lbevzenko@gmail.com

https://orcid.org/0000-0002-4020-1937

З огляду на перманентну кризовість соціальної ситуації в нашій країні актуалізується питання аґентів соціальної трансформації, що діють в ці кризові моменти. Пропонується два варіанти наукової проблематизації цього питання. Перший — на платформі теоретичного бачення соціальних змін, запропонованого П. Штомпкою, який передбачає описово-констатаційне вивчення рухів, лідерів, ідей та революцій, що змінювали та змінюють наше суспільство. У другому варіанті пропонується звернення до дилеми аґентів та структури, яка вже багато років обговорюється в рамках пошуку компромісу між мікро- та макродетерміністичними моделями соціальних змін. Наголошується, що терміни суспільна «трансформація», «перехідність» та «криза» не є тотожними; криза вирізняється непередбачуваністю наслідків суспільних змін. Для ситуації суспільної кризи теоретичний мікро-макро-компроміс пропонується шукати в рамках парадигмального поєднання парадигми складності, парадигми практик та мережевої теорії. Соціальні зміни конкретизуються через зміну інституційного порядку, який аналітично поділено на формальну (організаційну) та неформальну (самоорганізаційну) складові. Підкреслюються відмінності проявів аґентності в рамках цих інституційних складових. Запропоновано поняттєвий ряд та контур можливої концептуальної схеми дослідження окресленої проблеми.

Ключові слова: соціальний порядок, соціальні зміни, соціальна криза, формальні та неформальні соціальні інститути, організаційні та самоорганізаційні механізми соціальних змін, аґенти соціальних змін

Джерела

Александер, Дж. (1999). Парадокси громадянського суспільства, Соціологія: теорія, методи, маркетинг.1, 27–41.

Аршинов, В., Буданов, В. (2017). Системы и сети в контексте парадигмы сложности. Вопросы философии, 1, 50–62.

Бевзенко, Л. (2002). Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. Киев: Институт социологии НАНУ.

Бевзенко, Л. (2005). Социальная самоорганизация в теории и практике Майдана. Totallogy-XXI (дванадцятий випуск). Постнекласичні дослідження (сс. 41–78). Київ: ЦГО НАН України.

Бевзенко, Л. (2008). Стили жизни переходного общества. Киев: Институт социологии НАНУ.

Бевзенко, Л. (2018). Інтеґративна концепція соціальної напруженості — методологія, концептуальна схема, прагматика. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 3, 43–74; 4, 73–104.

Бевзенко, Л. (2019). Волонтерський рух в Україні як форма громадянської активності — концептуальні засади наукового розгляду. В: О. Резнік (ред.), Соціологічні виміри громадянського суспільства в Україні (сс. 220–228). Київ: Інститут соціології НАН України.

Бурдье, П. (2005). Социальное пространство: поля и практики. Санкт-Перербург: Алетейя; Москва: Институт экспериментальной социологии.

Бурдье, П. (1998). Структура, габитус, практика. Журнал социологии и социальной антропологии, 1 (2), 40–58.

Вебер, М. (1990). Протестантская этика и дух капитализма. Москва: Прогресс.

Волков, В. (1998). «Следование правилу» как социологическая проблема. Социологический журнал, 3 (4), 156–170.

Волков, В., Хархордин, О. (2008). Теория практик. Санкт-Петербург: Европейский университет в Санкт-Петербурге.

Заславская, Т. (2002). О социальных факторах расхождения формально-правовых норм и реальных практик. В: Куда идет Россия? Формальные институты и реальные практики (сс. 11–22). Москва: МВШСЭН.

Злобіна, О. (2014). Емоційна складова суспільних перетворень (на прикладі становлення Майдану). Соціальні виміри суспільства: збірник наук. робіт, 6 (17), 314–326.

Злобіна, О. (2016). Соціальні трансформації в емоційному вимірі: від методологічних питань до методичних рішень. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи, 36, 28–35.

Капсамун, І. (2020). Правник та волонтер Геннадій Друзенко — про нові правила гри для країни. День, 23 січня.

Латур, Б. (2014). Пересборка социального: введение в акторно-сетевую теорию. Москва: Высшая школа экономики.

Левада, Ю. (1993). Игровые структуры в системах социального действия. В: Статьи по социологии (сс. 99–122). Москва: Фонд Макартуров.

Майнцер, К. (1997). Сложность и самоорганизация. Возникновение новой науки и культуры на рубеже века. Вопросы философии. 3, 48–61

Майнцер, К. (2009). Сложносистемное мышление: Материя, разум, человечество. Новый синтез. Москва: ЛИБРОКОМ.

Николис, Г., Пригожин, И. (1990). Познание сложного. Москва: Мир.

Норт, Д. (1997). Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. Москва: Начала.

Патнам, Р., Леонарді, Р., Нанетті, Р. (2001). Творення демократії. Традиції громадянської активності в сучасній Італії. Київ: Основи.

Парсонс, Т. (2000). О структуре социального действия. Москва: Академический проект.

Саймон, Г. (2008). Структура сложности в развивающемся мире. Компьютеры, мозг, познание: успехи когнитивных наук. М.: Наука. 21–28.

Степаненко, В. (2006). Громадянське суспільство як дискурс та соціальний нормативний порядок у соціології Дж. Александера. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2, 5–23

Хабермас, Ю. (2001). Вовлечение другого. Очерки политической теории. Санкт-Петербург.

Хейзинга, Й. (1997). Homo Ludens. «Человек играющий»: Статьи по истории культуры. Москва: Прогресс-Традиция.

Штомпка, П. (1996). Социология социальных изменений. Москва: Аспект Пресс

Alexander, J., Smith, P. (2004). The Strong program in Cultural Sociology. Elements of Structural Hermeneutics. New York: Oxford.

Byrne, D. (1998). Complexity Theory and the Social Sciences. London: Routledge.

Capra, F., Luisi, P. (2014). The Newtonian world-machine. The Systems View of Life: A Unifying Vision (pp. 19–34). Cambridge: Cambridge University Press.

Cleveland, J. (1994). Complexity theory. Basic concepts and application to systems thinking. Innovation for Communities. Retrieved from: https://www.slideshare.net/johncleveland/complexit...

El-Ghalayini, Y. (2017). Complexity Theory: A New Way to Look at New Public Management. Network and Complex Systems. 7 (1), 6–10. Retrieved from: https://pdfs.semanticscholar.org/ab4e/4d086b3b661c...

Grobman, G.M. (2005). Complexity theory: a new way to look at organizational change. Administration Quarterly; 29 (3), 350–382.

Habermas, J. (1996). Between Facts and Norms: Contributions to a Discourse Theory of Law and Democracy (pp. 22–23). Cambridge, MA: MIT Press.

Klijn, E. (2008). Complexity Theory and public administration: What’s new? Public Management Review, 10(3), 299–317.

Klijn, E.H., Koppenjan, J.F. (2014). Complexity in governance network theory. Complexity, Governance & Networks, 1 (1), 61–70.

Newman, M.E.J. (2003). The structure and function of complex networks. SIAM Review, 45, 167–256. Retrieved from: http://www-personal.umich.edu/~mejn/courses/2004/cscs535/review.pdf

Одержано 15.01.2020.